У нашій країні, на превеликий жаль, з кожним роком збільшується число розлучень. Кожен третій шлюб доводиться до розлучення. Колишня прихильність відходить на задній план і замість любові подружжя починає відчувати одне до одного зовсім інші почуття. Не є винятком такі випадки, коли суперечка між колишнім подружжям доходить до кожної дрібниці спільного майна. З цього і починається майновий розподіл при розлученні.
Поділ майна при розлученні відноситься до категорії найбільш складних справ в області сімейного права. Як правило, подібний позов подається за наявності власності, що має високу вартість, ніби-то: квартири, будинку, автомобіля, паю, частки в капіталі та ін. Розділ може стосуватися як рухомого, так і нерухомого майна. Якщо подружжя хоче вирішити суперечку про розподіл спільного майна одночасно з розірванням шлюбу суд з'ясовує, чи не зачіпає розділ майна права третіх осіб. В останньому випадку дозвіл позовів про розірвання шлюбу та поділ майна в одному процесі не допускається.
Як правило, майно подружжя, нажите в період шлюбу, вважається їх спільною власністю і ділиться навпіл. Проте з цього правила є винятки. Зокрема, майно, набуте одним із подружжя з безоплатної угоди (дарування, успадкування, ін.), є його власністю і не підлягає розподілу. Суд може відступити від рівності часток виходячи з інтересів неповнолітніх дітей. Крім того, відхід від рівності часток може змінити шлюбний договір, або угода про розділ майна. Однак відступ судом принципу рівності часток повинно бути обгрунтовано і обов'язково вмотивовано в судовому рішенні. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжя в період роздільного проживання при припиненні сімейних відносин, власністю кожного з них.
Під час розподілу майна після розлучення розділеним може бути тільки те майно, яке є загальною власністю подружжя. Впродовж розгляду справи має бути проведена оцінка майна, яке розділяється. Слід також пам'ятати, що до нього відноситься тільки те майно, яке було нажито за час існування шлюбу. При цьому не так важливо, на чиє ім'я воно було придбане і хто конкретно за нього платив. Виключення може бути тільки тоді, коли в шлюбному договорі вказано особливий режим на рахунок майна.
Особливу увагу необхідно звернути на те, що навіть якщо і є чіткі вказівки в шлюбному договорі про режим спільного майна, але один з них при виконанні режимів шлюбного договору потрапить в досить таки складну ситуацію, на його вимогу суд має право повністю або частково відмінити відповідні пункти шлюбного договору. Одним з головних моментів є те, що належить розподілу усе загальне майно нажите до моменту розлучення. Це означає, що ділиться майно, яке на цей момент знаходиться не лише у володінні подружжя, але і у третіх осіб, приміром, квартира здається в оренду або управляє автомобілем за дорученням родич. Між тим, проводячи розподіл майна при розлученні, враховуються спільні борги і погашення кредитів.
Так само необхідно знати, що не все з майна, придбане в період шлюбу, є загальним. Приміром, якщо його купив один з подружжя на деякі заощадження, які належали йому до укладення шлюбу. Розділенню також не підлягають речі індивідуального користування.
Суд, розглядаючи справи про поділ майна, визначає, яке майно підлягає передачі кожному з подружжя. У випадку, якщо одному з подружжя передається майно, вартість якого перевищує належну йому частку, іншому може бути присуджена відповідна грошова або інша компенсація.
Поділ майна подружжя може бути проведений як у період шлюбу, так і після його розірвання. Спільне майно може бути поділене між подружжям і за їх згодою. Така угода про розділ - має бути нотаріально посвідчена. Крім того, необхідно звернути увагу на ст. 182 Цивільного кодексу, яка передбачає державну реєстрацію прав на нерухомість, що є обов'язковою процедурою. Якщо згоди між подружжям не досягнуто, слід звернутися до суду. До справ про поділ майна, застосовується загальний, трирічний термін позовної давності. При цьому обчислення трирічного терміну позовної давності починається не з часу припинення шлюбу, а з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Дана обставина підлягає ретельній перевірці в судовому засіданні, а обов'язок доведення лежить на позивачеві.
